ПОКУЛЕНИЙ

ПОКУ́ЛЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до покулити;
//  у знач. прикм. Хвилю стояла [Анна] мовчки, випростовуючи свою високу стать та розправляючи покулені пальці (Іван Франко, V, 1951, 174); Їх покулені постаті, зарослі, занедбані обличчя, крайня зневіра пригадували ту худобину, що призначена на неминучу смерть (Мирослав Ірчан, II 1958, 215).