ПОКРИК, у, чол.
1. Сильний, різкий звук голосу; крик. Тільки зрівнялись вони з засадою, як вихопився з кущів Марко і гукнув молодецьким покриком (Олекса Стороженко, I, 1957, 395); Юріштан… Мов демон кривавий, галайкає, й кричить, і покриком сим наганяє страх на усіх (Гнат Хоткевич, II, 1966, 291);
// Раптовий, уривчастий крик; зойк. З хати почувся одчайдушний покрик породіллі, і стара кинулась туди, розуміючи, що саме її допомога там зараз найпотрібніша (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 16); Зненацька вона [Явдоха] скрикнула. Моторошно й сумно пролунав той покрик на тихій нічній околиці (Олесь Донченко, III, 1956, 11);
// Голосний крик, що виділяється із загального Шуму. Ніч була темна, й мало було видно; звідкілясь доходив регіт, п’яні покрики, спів (Гнат Хоткевич, I, 1966, 118);
// Крик, вигук, який передає сильне почуття, схвильованість. З десятків грудей вихопивсь радісний покрик (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 132);
// Голосний окрик, яким привертають до себе увагу. Дівчинка з останніх сил хрипко покликала на всю залу: — Мамо! — Цей покрик.. здався ерафським гостям дуже забавним (Олесь Донченко, III, 1956, 19);
// Звернений до кого-небудь різкий крик, що виражає застереження, наказ, погрозу і т. ін. Од сього покрику чоловік не сполохнувся; ..озирнувся він і хижо спідлоб’я глянув на січовика (Олекса Стороженко, I, 1957, 335); В салон-вагоні заворушиться занавіска, і сонний анархіст вигляне на перон. Потім хтось крикне хазяйським покриком (Юрій Яновський, I, 1958, 173);
// Характерні звуки, що їх видають різні тварини, птахи. [Микита:] Ех, Юрко! Що не кажи, а хороше все-таки жити на хуторі, коло землі… От наступить осінь: золоті фарби, журавлиний покрик у небі… Чудово! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 254).
2. рідко. Те саме, що заклик. А тепер: розуму! пращі! — тільки й чутно.. Хто зразу не перелякався того покрику та брався за діло, того захоплювало життя на хвої бистрі хвилі (Панас Мирний, II, 1954, 261).