ПОКРА́ПАТИ, покрапаю, покрапаєш і покраплю, покраплеш, док.
1. неперех. Крапати якийсь час (про дощ). — Літо зійде — дощ не покрапає (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 61).
2. перех. Вкрити щось краплями чого-небудь. Як гарно ложку ніс [батько] до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 478).
3. перех., перен. Вкрити якусь поверхню чим-небудь дрібним у багатьох місцях. — Збудую [хату], уже й майстрів договорив, обсаджу тополями й вишнями. Старенькій матері звелю покрапати навколо запашними квітками (Андрій Головко, I, 1957, 69).
ПОКРАПА́ТИ, ає, недок. Крапати потроху або час від часу (про дощ). Ніч… темно… дощ покрапає… (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 301).