ПОКОРМ, у, чол.
1. Те, що їдять і п’ють, чим харчуються; їжа. — Гой, козаченьку, пане ж мій, Який же буде покорм твій? — Будем їсти саламаху, Козацькую затираху (Пісні та романси українських поетів.., I, 1956, 132); Вже ж без покорму та не жити! От Коник і стриба до Мурав’я (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 156).
2. перев. покорм. Материнське молоко. Через місяць після родин, без хліба і з нудьги, мати занедужала і в неї нестало покорму (Олекса Стороженко, I, 1957, 348).