ПОКОРЧИТИ

ПОКОРЧИТИ, ить, док., перех., перев. безос. Викликати корчі; носудомити. Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 95); — Треба, то хай сам пришвендяє до мене, — викрикнув [Бурмака]. — Чи, може, йому ноги посудомило! Чи покорчило? (Павло Загребельний, Диво, 1968, 507).
 Щоб (хай, нехай, бодай і т. ін.) покорчило кого, кому що — уживається як лайка. [Охрім:] А бодай тобі ноги покорчило, стара собака, і чого він причвалав? (Марко Кропивницький, I, 1958, 150); Тобі мало було мого сала, так ти ще до людини пристав жувати, щоб тобі язик покорчило! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 144).