ПОКО́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покорчити. Загрозливо розмахував [Дем’ян Кізка] покорченими ревматизмом руками (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 42); * Образно. Гримнув вибух. Задвигтіли і врізалися в землю покорчені шматки третьої гармати (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 649); Знову потягнулись обабіч дороги шереги важких, покорчених, спотворених надто довгим життям вікових дубів (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 135).
ПОКОРЧЕНИЙ
Тлумачення слова