ПОКІ́РНИЙ, а, е. Який завжди підкоряється, не суперечить, поступається в усьому; слухняний. А вже він такий був покірний та слухняний — що б йому жінка не звеліла, чи воно до ладу, чи ні, то так саме й зробить (Олекса Стороженко, I, 1957, 36); Покірне телятко дві матки ссе (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 237);
// кому. Який виконує волю кого-небудь, слухається когось. — Я бу ду тобі покірна, поважатиму тебе (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 351);
// чому. Який не може чинити опір чому-небудь, нездатний перебороти щось; підвладний. За селом над свіжою ямою стоїть, покірна долі, тиха й добра Федорченкова мати (Олександр Довженко, I, 1958, 57);
// Власт. слухняному, поступливому. Покірна вдача;
// Який виражає покору. Стрічаюсь з її очима. Такі покірні, благаючі і невинні! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 420);
// поет. Який легко піддається дії кого-, чого-небудь. Дай тоді швидше наклепані коси, Жниво покірне клади у покоси (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 220);
// поет. Підвладний людині. Моя Батьківщина — удар молотка І руль тракториста невтомний, І скелі розбиті, й покірна ріка, Комбайни і домни (Максим Рильський, I, 1956, 166); Закрутила турбіни в бурун нашій волі покірна вода (Володимир Сосюра, I, 1957, 491).
ПОКІРНИЙ
Тлумачення слова