ПОКІЛЬ

ПОКІЛЬ, присл., спол., розм. Те саме, що поки. А покіль що — повернем річ на Квіти (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 63); [Олекса:] Дівчатам покіль що нічого не кажіть, а то і гульня буде смутною (Степан Васильченко, III, 1960, 15); — їж, покіль є що їсти! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 138); Цар йому на тому слові: «А ходіть, покіль здорові!» (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 33); Ти [Янка Купала] будеш жить, покіль твої пісні Лунатимуть над рідною землею (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 66); Ой стій же ти, коню, Та не тупай ногою, Да покіль поговорю Да я з рідною сестрою! (Народна лірика, 1956, 320); Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку; Покіль другу скомпоную — Розгадайте перше цюю (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 206).