ПОХИЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ПОХИЛИТИСЯ, хилюся, хилишся, док.
1. Набирати похилого положення; починати хилитися; нахилятися. Розставив ноги [Денис], у боки узявсь, шапка висока, сірих смушків, з червоним сукняним верхом, набік йому похилилась (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 30); Замки колись добре рубленої хати порозмикалися, стіни почали вивалюватись; стеля захиталася і, похилившись набік, шкереберть полетіла (Панас Мирний, IV, 1955, 332); Хай прапори наші похиляться скрізь І голови журно нагнуться… (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 64); Деревина.. здригнулась, на мить злякано завмерла і, зашумівши гіллям, з наростаючим стогоном похилилася вниз, виписуючи памороззю тремтливу дугу (Михайло Стельмах, I, 1962, 73); * Образно. Миколаївський комітет РСДРП у своїй листівці «До всіх робітників і робітниць м. Миколаєва» писав, що «престол російського самодержавства затріщав і похилився» (Історія УРСР, I, 1953, 592);
// Опускатися, згинаючись, перекошуючись під вагою, натиском чого-небудь, від часу і т. ін. Ой у полі роман-зілля через межу похиляється (Павло Чубинський, V, 1874, 86); [Олеся:] Не змогла на річці і півгодини висидіти: очерета шумлять, виють, лоза гнеться, похиляється і стогне… (Марко Кропивницький, II, 1958, 331); Вниз похилилось високе колосся Й золотом зверху до корня взялося (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 427); Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один вік, похилився над Дніпром вже майже без гілля (Олександр Довженко, I, 1958, 388);
// Схилятися до когось, чогось, над ким-, чим-небудь, коло когось, чогось (про людину). Він міцним зусиллям волі примушує себе до роботи і похиляється над пергаментами (Леся Українка, III, 1952, 303); Як билина підкошена, Ярина схилилась.. Старий батько коло неї, Як дуб, похилився (Тарас Шевченко, II, 1963, 337); Незчулася [молодиця], як і прядку спинила була й похилилась над нею в задумі (Андрій Головко, II, 1957, 205);
// Схиляючись, спиратися на когось, щось. Баран [прізвище] зупиняється насеред моста, похиляється на поруччя, силкується заглянути вниз (Іван Франко, VII, 1951, 425); Грегор став страшний, як сатана.. Як стояла я, так і похилилась на його руку (Нечуй-Левицький, III, 1956, 276); І коли присів до столу, похиливсь на ріг, Голос твій здаля прилинув із чужих доріг: — Ти не міг раніш заглянуть? Милий мій, не міг? (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 170);
// Замислившись, зажурившись, опускати голову, дивитися вниз. Одарка, молода й весела молодиця, слухаючи ті нерадісні речі, засумувала, похилилася (Панас Мирний, III, 1954, 30); Набрались старости встиду, Трохим нещасний похилився, Ідуть із хати, — й на біду Гарбуз за ними покотився!.. (Степан Руданський, Тв., 1959, 64); Мовчали усі. Похилилися в тузі (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 272);
// перен. Підкорятися кому-, чому-небудь, ставати покірним, втрачати силу волі. Кому ж її [думу] покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли — похилились В кайданах… (Тарас Шевченко, I, 1963, 257); Вас [робітників] пригнітили, й ви похилились — Та кому ж ви рабами вчинились? Більш не скоряйтесь! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 230);
// у сполуч. із сл. голова, чоло і т. ін. Схилятися, опускатися вниз, додолу. Голова ваша похилилася, смуток облягає душу, нерадісні думки почали за серце щипати (Панас Мирний, IV, 1955, 312); [Річард:] Геть розкотились золотії кубки і сохне марно добреє вино, а чоло молодече похилилось і помарніло (Леся Українка, III, 1952, 115); Ех, Гамалія, Гамалія, гордий та вільний. Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 542);
// тільки док. Стати зігнутим, згорбленим від старості, хвороби, недолі і т. ін. Ще нижче він похилився, і як при небіжчиці на пальцях ходив та говорив шептом,.. та вже й до смерті своєї крався і шептав (Марко Вовчок, VI, 1956, 224); Оксана з дев’яти років навчилася недоїдати, недопивати. Стан її, зрощений на самій картоплі, у важкій праці, завчасу витягся, неначе те зілля без сонця, й похилився (Любов Яновська, I, 1959, 32); Рік вже Матвій дома і за цей рік ще гірше висох та похилився (Мирослав Ірчан, II, 1958, 315).
2. тільки док., розм. Те саме, що похилити 2. Сонце вже похилилося геть із полудня і стояло над вершиною лісу (Іван Франко, VI, 1951, 28); І сонце похилилося, і хмара налягла… (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 175); День похилився на вечір (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 22).
3. тільки док., розм. Те саме, що похилити 3. Нікому нічого Оленка. Похилилася в садочок собі (Архип Тесленко, З книги життя. 1949, 139).