ПОХИ́ЛІСТЬ, лості, жін.
1. Властивість за значенням похилий.
2. Похила поверхня. Підійшов [опришок] до краю похилості, що йшла геть далеко униз і переходила в пропасть (Гнат Хоткевич, II, 1966, 203); Боязко тупцявся [Отава] на похилості покрівлі (Павло Загребельний, Диво, 1968, 129); * Образно. Буйна фантазія тручає бідного Макара Івановича по похилості в якусь чорну безодню, звідки нема стежкч наверх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 105).