ПОХРУ́МАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. З’їсти, хрумаючи (перев. все або багато чогось). Усі кісточки похрумав (Словник Грінченка); Батько, було, витре вуса, підморгне Тадикові. «Ану, сину, похрумай карасячого хвоста, щоб за тобою багаті наречені бігали» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 421).
2. перех. і неперех. Хрумати якийсь час.