ПОХОТІ́ТИ, очу, очеш, док., перев. з інфін.
1. розм. Захотіти чого-небудь (про всіх або багатьох). Бондариха одкашлялась: — Може вже, хлопці, їсти похотіли? (Степан Васильченко, II, 1959, 167); — Чиї ж ви будете? — спитала [старенька], дивлячись одразу на всіх. — Косачові? А вечерять сильно вже похотіли? (Микола Олійник, Леся, 1960, 50).
2. заст. Побажати. — Кого Галочка сама позбере [обере], за кого похоче, то й мій зять (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 341).