ПОХОПИТИ, хоплю, хопиш; мн. похоплять; док., перех., діал.
1. Схопити. Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Марко Вовчок, I, 1955, 385).
2. Зрозуміти. Я йому казав, але він не похопив (Словник Грінченка);
// Сприйняти. Що було до писання — рахункові задачі, німецькі задачі, — те попишемо, а властиво Волинський відпише від мене, а усного не може похопити (Іван Франко, IV, 1950, 227);
// Перейняти. В тих мандрах батько мій чимало і пісень Усяких похопив… (Максим Рильський, Поеми, 1957, 212).