ПОХНЮПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ПОХНЮПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. похнюпляться: док., розм.
1. Нахилятися, опускатися (про голову, ніс), спрямовуватися додолу (про очі, погляд). Як глянув же я на себе в дзеркало, так батечки!.. Аж злякавсь, сам себе не пізнав,.. і рот кривий, і щоки позападали, і ніс похнюпивсь (Олекса Стороженко, I, 1957, 121); Голова Юрка вже похнюпилася, і замість відповіді з грудей його вирвався тільки тяжкий, стриманий видих (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 10).
2. Нахиляти, спускати голову, спрямовувати погляд додолу (перев. від сорому, поганого настрою, смутку). [Печариця:] Та от ви що шептали Євдокії Василівні?.. [Галя (похнюплюючись):] Зостарієтесь, кажу (Панас Мирний, V, 1955, 145); Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв за голову узявся, Не по йому ся річ була (Іван Котляревський, I, 1952, 120); На східцях сидить парубок якийсь, похнюпивсь і не зворухнеться (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 3); — А яку тебе справи в школі? — спитала вона.. — Погано, — похнюпившись, відповіла Леся (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 88); * Образно. Над водою похнюпився очерет (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 34);
// перен. Піддаватися сумному настроєві, втрачати бадьорість. Хлопи дуже похнюпились, а шляхтичі мов на дріжджах росли (Іван Франко, II, 1950, 86); Похнюпився мій Мелешко, п’яне, осідає, аж жалко чоловіка робиться (Олесь Гончар, М. Сратусь, 1951, 102).