ПОХМІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. У етапі похмілля (у 1 знач.). — Яка я, по-твоєму, людина? — Похмільна, — позіхнувши, відповіла Саша (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 452);
// Власт. станові похмілля. Гаврило у похмільнім неспокої Стежками мандрував до Борової (Максим Рильський, II, 1956, 81).
2. Стос. до похмілля (у 2 знач.). Семен їв, як звичайно, мовчки, але похмільна чарочка дражнила язика до розмови (Леся Українка, III, 1952, 668).