ПО́ХІТЬ, хоті, жін.
1. Грубо-хтивий статевий потяг; хтивість. Зиркав [Славко] на неї крадьки, але ласо. Похіть розлялася по його жилах теплотою (Лесь Мартович, Тв., 1954, 232); Невтримний він у похоті до жінок, ненаситний в блуді (Павло Загребельний, Диво, 1968, 113).
2. діал. Бажання. Кождий помисл, кожда похіть Оживуть тоді наново (Іван Франко, XI, 1952, 302).