ПОЇХАТИ, їду, їдеш; наказ. сп. поїдь; док.
1. Почати рухатися, переміщатися в певному напрямку суходолом або водою за допомогою яких-небудь засобів пересування. Думаю, що добре зробив, поїхавши морем, бо спочиваю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 351); Я сів на віз, щоб вирушить додому, Смикнув хазяїн, віжки враз, і ми Поїхали (Максим Рильський, III, 1961, 172);
// Відправитися з певною метою куди-небудь, до когось і т. ін. Разом повставали [запорожці], Коней посідлали, Поїхали визволяти Катриного брата (Тарас Шевченко, II, 1963, 151); [Микита:] А як же ви до вінця — у хургоні поїдете чи на волах? (Марко Кропивницький, I, 1958, 73); Понад місяць минуло, перше ніж: позбувся він своїх ран і поїхав на поправку додому (Олександр Довженко, I, 1958, 322); Оксен розлютився і сам поїхав за ковалем (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 134);
// Відправитися звідкись, за межі чого-небудь, залишивши попереднє місцеперебування; виїхати. Ну, пий, стара: гості будуть, та й поїдуть, а ми з тобою вік зжили (Номис, 1864, № 11523); На другий день.. Чіпка запріг коней та й поїхав з двору, не сказав і куди (Панас Мирний, I, 1949, 405); — Чи хутко поїдемо звідси? — питався він. — А хіба що? — Як собі хочете, а мені тут зле (Юрій Смолич, I, 1958, 84).
♦ Далеко не поїдеш на кому — чому — не досягнеш успіху за допомогою кого-, чого-небудь, використовуючи когось, щось і т. ін. [Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум. [Вітровий:] На одному природному розумі тепер далеко не поїдеш, (Олександр Корнійчук, II, 1955, 220); — Побачимо, як ти порядкуватимеш. На старших дідах далеко не поїдеш (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 106); Поїхати [верхи] на кому — використати кого-небудь у своїх інтересах. [Храпко:] Через дочку, мов, на батькові поїдемо. А ти, дурепо, не розчовпавши нічого, сама у руки даєшся… (Панас Мирний, V, 1955, 176).
2. Зрушити з місця; направитися куди-небудь (про самі засоби пересування). — Я почула, що автомобіль поїхав (Юрій Яновський, II, 1958, 92); Його цікавило інше: ешелон, той зараз на станції чи, може, поїхав? (Андрій Головко, II, 1957, 527).
3. розм. Почати сковзати, котитися. Підполковник з несподіванки аж свиснув, підскочив угору і на штанях, як діти, поїхав слизьким сіном прямо на тік (Михайло Стельмах, II, 1962, 53); — Не подобає мені пішки йти, а подобав коляскою їхати! — засміялася [Христина], штовхнула Юрка, з розгону скочила на лід і, піднявши носки вгору, поїхала на підковах (Михайло Стельмах, I, 1962, 63);
// перен. Переміститися трохи; поповзти. Брови в його поїхали по лобі вгору (Нечуй-Левицький, III, 1956, 321).
4. перен., розм. Почати говорити багатослівно, без перерви що-небудь непотрібне, всім відоме і т. ін. — Гей, ти, хто там ходить лугом? Хто велів топтать покіс?! — Та з плеча на всю округу І поїхав, і поніс (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 174).