ПОГРО́МНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Те саме, що погромний 2. Розігнавши влітку 1906 р. не досить слухняну І Державну думу, царський уряд посилив репресії, розгорнув погромницьку діяльність каральних експедицій (Радянське літературознавство, 10, 1967, 43).
2. перен. Який громить (у 3 знач.), містить нападки на кого-, що-небудь. [Павло:] Як ти міг це зробити? [Віктор:] Натякни, на що саме — і я миттю!.. [Павло:] Не балагань. Я про твою погромницьку статтю (Олександр Левада, Нові п’єси, 1956, 10).