ПОГОВІ́РКА, и, жін., розм.
1. Те саме, що поговір. — Ріжні [різні] поговірки йдуть про Вас: гадають, що ви ніде не бували, соромитесь, бо не знаєте приписів доброго товариства (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 333); На цілий місяць дала [Мадьярка] довгоязиким жінкам предмет до цікавих поговірок і сміху (Осип Маковей, Вибр., 1954, 120).
2. Об’єкт осуду, розмов, пересудів. А тепер же ти ні жінка, ні дівка, А тепер же ти людська поговірка (Павло Чубинський, V, 1874, 337).
3. Ходячий образний вислів; приказка. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи.. Багато тоді накивало п’ятами і одиноких і цілими сім’ями… Тоді й поговірку зложили: мандрівочка — наша тіточка! (Панас Мирний, II, 1954, 97).