ПОГОРІТИ, рю, риш, док.
1. Згоріти від вогню, жару (цілком чи про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Зачав жебрати [Гринько Книш] тоді, як хата йому погоріла (Лесь Мартович, Тв., 1954, 374); — Дурні! — озвавсь до них Трохим, — Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім, Що в Василя все погоріло (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 34); Ніхто вже не прийме в хату переночувати, — погоріли хати до одної, спалено село аж по саму річку (Олександр Довженко, I, 1958, 307);
// Втратити житло, майно під час пожежі. — Я йому [панові] такого пущу півня!.. — грізно каже Чіпка. Дід аж не стямився.. — Схаменись! Його спалим, а через його й другі погорять… (Панас Мирний, I, 1949, 158); Повдовівши і погорівши під час першої імперіалістичної війни, пані Ясінська частину ланів.. продала тим, хто міг купити за долари (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 7);
// Закінчити горіти; догоріти. Вже тріски на припічку погоріли, і тільки одна головешка жевріла в попелі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 194).
2. тільки 3 ос. Зіпсуватися від сильного жару. — Борщу зварити зварю, а печене, хай хоч і погорить — то мені нема до його ніякого діла (Панас Мирний, I, 1954, 243).
3. Засохнути на пні від пекучого сонця, засухи (про рослини). Дедалі все трудніше і трудніше ставало знайти якусь роботу. Трави погоріли, по економіях більш не наймали (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 20); Гречки цього року не сіємо, — боїмось, як би не погоріла (Юрій Яновський, V, 1959, 158).
4. перен., розм. Зазнати невдачі в якій-небудь справі. Перед одруженням Катерини ніхто не повинен знати, що Річинський погорів на акціях Лінде (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 57); Якраз, може, сьогодні Поцілуйко погорів, як швед під Полтавою (Михайло Стельмах, Правда… 1961, 201).
5. рідко. Почервоніти (про зорю). День гасне потроху, кругом вечоріє, На захід зоря погоріла… (Павло Грабовський, I, 1959, 590).