ПОГО́РДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до погордити;
// у знач. прикм. Ой доле! Погорджений кохання цвіт — зів’ялий — вже не зацвіте ніколи… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 55);
// погорджено, безос. присудк. сл. Й досі печуть щоки від сорому, коли згадає [Ганна], як її було погорджено (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 91).
ПОГОРДЖЕНИЙ
Тлумачення слова