ПОГОРДУВАТИ, ую, уєш, док.
1. Поставитися до кого-небудь зневажливо, зверхньо, презирливо. — Не погордуйте нами та не забувайте за моє ласкаве прохання! — гукав Кміта (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 343); — Така ж вона хороша та привітна. Все мене за походи розпитувала, і горілочки піднесла, не погордувала (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 344);
// Знехтувати чим-небудь. Не погордуйте моїм проханням (Леся Українка, V, 1956, 292); Разом з цукерками і квітами, якими погордувала Ольга, Онопрій викинув на смітник засохлі пелюстки троянд (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 75).
2. Поставитися до кого-, чого-небудь з огидою, відразою. Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом. — Живися, кумочку, не погордуй! (Іван Франко, IV, 1950, 57).
3. над ким, рідко. Виявити надмірну гордість, гонор. [Грицько:] Що мені в неї, христа ради ласкавого слова прохати? ..Не на такого напала! Наді мною не погордує, не потішить пихи! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 251).