ПОГО́НЯ, і, жін.
1. Переслідування втікача з метою його спіймання. [Гостомисл:] Швидко За ними рушимо в погоню (Іван Франко, IX, 1952, 269); Ось вони [цигани] скотилися в улоговину і ніби пропали там, але згодом вискочили знову і.. продовжували погоню (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 71).
У погоню — слідом, навздогін. Пішов милий у дорогу, За ним мила у погоню (Павло Чубинський, V, 1874, 525); Шубовснув [пароплав] у відкриту чорну безодню. В погоню ж йому заморгала сліпучо-синя блискавка (Мирослав Ірчан, II, 1958, 329).
2. Людина або група людей, які переслідують кого-небудь. І Алі, і Фатьма були тут людьми чужими, не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті — і на це рахувала погоня (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 400); Пустилися козаки щодуху гірською стежкою, а вже погоня за плечима (Олександр Довженко, I, 1958, 276).
3. перен. Велике прагнення досягти, добитися чого-небудь. Життя з його скаженим шалом, 3 погонею за ідеалом, 3 його стражданням і болінням.. — се дві противні сили, Що між собою в бій вступили (Микола Вороний, Вибр., 1959, 54); Поступ, погоня за пізнанням.. не завжди підвладні людині (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 184).