ПОГО́НЕЦЬ, иця, чол.
1. діал. Погонич. Вісім літ без чоловіка [Харитина]; він Тарасом звався. Був в погонцях за Дунаєм (Українські поети-романтики.., 1968, 546); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать. — 3 погонців? Пускайте його, після розберемося (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 253).
2. заст. Переслідувач. Біглому єдина [одна] дорога, а погонцеві десять (Словник Грінченка).