ПОГОЛОС

ПО́ГОЛОС, у, чол. Те саме, що поголоска 1, 2. Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо… (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 204); В повітрі літають поголоси, ані правдивості, ані джерела яких не можна дошукатись (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 242); За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів. Але такий поголос був несправедливий (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 5); Це було зразкове лісівництво, і поголос про нього ширився не тільки межи людей, а, мабуть, і серед звірів (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 220).