ПОГОДЖАТИ, аю, аєш, недок., рідко, ПОГОДИТИ, джу, диш, док., розм.
1. неперех. Сприяти кому-небудь у чомусь. [Вареник:] І куди тільки та совість поділася? Як я, то кожному погоджаю, кожному потрапляю, щоб якнайкраще!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 195); Погодив тоді бог козакам надрать у своїх ворогів усячини (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 67);
// безос. Тепер мені погодило, Що прядиво не вродило, Та вродила чечевиця, Та буде мені фартух і спідниця (Павло Чубинський, V, 1874, 1184).
2. перех. Примиряти кого-небудь. Погоди їх, чого вони сваряться?;
// перен. Сполучати, поєднувати що-небудь з чимсь іншим. Олію з водою ніколи не погориш (Номис, 1864, № 4155); — Олексин батько ви! Поміщик! В хлопській свиті! Признайте, се в умі нелегко погодити (Іван Франко, X, 1954, 198).
3. перех. Домовляти кого-небудь. Погодити наймита.