ПОГІ́ДНИЙ, а, е.
1. Тихий, спокійний. З одного боку дрімав таємний світ чорних велетнів-гір, з другого — лягло долі погідне море (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 395); Надворі тепло, сонце сипле огнем із погідного неба (Іван Франко, I, 1955, 258); О безмежне і плідне, Житнє поле погідне, Ні межі ти не маєш, ні краю! (Леонід Первомайський, I, 1958, 498);
// Ясний, теплий, сонячний (про погоду, день, вечір і т. ін.); погожий. Все так пахло землею, свіжістю і ще чимось дуже гострим і п’янким, як може пахнути тільки степ в кінці погідних серпневих днів (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 10).
2. перен. Безтурботний, урівноважений. Погідною і тихою верталась Раїса з церкви (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 327); Гулька був.. вражений погідним настроєм Зарічного (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 211);
// Який виражає безтурботність, урівноваженість. Дивиться [Степан] на її лице, а воно таке погідне стало, таке лагідне (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 68); Погідний погляд.