ПОГАНИ́Н, а, чол.
1. заст. Той, хто не сповідує християнської віри; нехристиянин. [Парвус:] Тільки ж вислухати, як той поганин ображає бога і перемовчувать — се теж спокуса (Леся Українка, II, 1951, 408); — Серед тих жінок з-під лісу погани вхопили й мою дочку Олену… (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 325).
2. рідко. Те саме, що поганець 1. — Хіба ж ти винна, Що тобі скучно в моїй хаті? Ото би я був поганин, якби я пальцем кивнув на тебе! (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 259).