ПОГАНЯТИ

ПОГАНЯТИ 1, яю, яєш, недок.

1. перех. і без додатка. Примушувати рухатися швидше, підганяючи батогом, нагайкою і т. ін. Який їхав — такий поганяв (Номис, 1864, № 7973); — Гарапник тройчатий Сплети.. Коня поганяти (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 72); Як же вріже їх [дітей] на сім слові пан Симеон різкою, що з дому приніс; та як пожене їх нею до школи, а сам, поганяючи їх, божиться, що за сюю прикладку.. буде їх шкварити що в бога день цілий місяць… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 175); Їздові поганяли чимдуж і, випереджаючи один одного, з розгону влітали в.. містечко (Олесь Гончар, III, 1959, 377);
//  Рушати з місця. Чи не час уже поганяти коней (Панас Мирний, I, 1954, 46);
//  перен., розм. Примушувати робити що-небудь швидше. — Дивлюся я, — каже [Карпо], — на наше життя й аж страх мене огортав.. Кожен норовить тебе запрягти та ще й поганяє… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 298).

2. неперех. Спрямувати хід коня, екіпажу і т. ін.; правити. Тогді [тоді] чоловік весело співає, як п’ятериком поганяє (Номис, 1864, № 1408);
//  перен., розм. Розпоряджатися ким-небудь на свій розсуд. Комуністи завжди були й будуть проти того, щоб трутні сиділи на спинах селян і робітників, ссали їхню кров та ще й поганяли ними (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 266).
♦ Злидень на злидневі сидить (сидів), злиднем поганяє (поганяв) — дуже бідно живе (жив) хто-небудь. У неї в хаті злидень на злидневі сидів, злиднем поганяв… (Олесь Донченко, VI, 1957, 206); Злодій на злодієві (дурень на дурневі і т. ін.) сидить і злодієм (дурнем і т. ін.) поганяє — багато злодіїв, дурнів і т. ін. у якій-небудь групі людей.

3. неперех. Те саме, що їхати 1. Повертаюсь з того ярмарку, поганяю по рівному і, наче в колисці, розкошую… (Марко Вовчок, VI, 1956, 292); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть. Треба далі поганяти, З дому ж виїхав давно (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 119);
//  наказ. сп. поганяй (поганяйте), розм. Уживається в знач. їдь (їдьте), рушай (рушайте). — Сідай на козли, поганяй! — скрикнув німець (Панас Мирний, IV, 1955, 243); — Коні у вас добрі, — отож зразу і поганяйте до Вінниці, прямо в губком (Михайло Стельмах, II, 1962, 184);
//  наказ. сп. поганяй, розм. Уживається в знач. іди геть. — Хазяїн сього вікна, що озьмеш [візьмеш], як я тобі його розіб’ю? — Та я й цілкового не хочу; цур тобі, поганяй дальш! — сказав хазяїн (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 291); — Наторгувався, а тепер поганяй із двору, — не сердячись на обличчі, Тимофій рукою показує на ворота (Михайло Стельмах, II, 1962, 39).
♦ Поганяти до ями — помирати. Думка одна вже в мене тепер: поганяй до ями! Молодий та зелений ще, жить би ще, жить, та… що ж будеш робить? Не живеться (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 66); Колись за Франца-Йосифа та польського панства бідак все життя пнувся на свою хатину, витягав з себе соки й з нової хати поганяв до ями… (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 9).