ПОГАНЕНЬКИЙ

ПОГАНЕ́НЬКИЙ, а, е, розм. Досить поганий; негарний. Живе [Кривпнюк], як видко по всьому, досить стіснено [важко], хата в нього дуже поганенька (Леся Українка, V, 1956, 383); — А виправка у вас поганенька, — зауважив штабс-капітан (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 44); Поганенькі вірші; Поганеньке почуття образи десь заворушилося в душі (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 94); — Чи не романтична історія криється за цією допомогою? — прокинулись поганенькі думки (Михайло Стельмах, II, 1962, 253); Прийшов він хутко. Поганенький на личку, рябий, як решето (Марко Вовчок, I, 1955, 177); А Ригорович аж увесь чуб обірвав собі з серця, що й поганенька б то баба, та над ним глузує (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 184).