ПОГАМОВУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ПОГАМУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Не давати виявлятися; стримувати. Хвилю він вагувався, чи відповідати дальше на його [Захара] допитування, далі погамував свій невчасний порив [злості] (Іван Франко, VI, 1951, 46); Доктор Темір догриз мундштука і встав. — Я піду, — сказав, не в силах погамувати в собі досади й обурення (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 145).
2. Те саме, що заспокоювати 1. Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка, III, 1952, 748).
3. Те саме, що заспокоювати 2. В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула [Єлепа] раптом Зілля, що й біль погамує і горе дозволить забути (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 78).
4. Утамовувати (голод, спрагу і т. ін.). Коли випадає перед світом роса, ми, попадавши, злизуємо її язиками.. Хоч раз якби погамувати спрагу! (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 287); Ніч ховала від утікача людські оселі; вона не підпускала його ні до городів, ні до невеличких піль, де б він мав змогу пожувати молодих колосків, щоб хоч трохи погамувати голод (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 38).