ПОДЗЬО́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до подзьобати 3. Подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 368); На подзьобаному дощем піску залишалися відбитки його босих ніг (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 682); * Образно. — Це й тебе стосується, — відповів Євген Панасович, вдивляючись в листочок цигаркового паперу, густо подзьобаний чорним ряботинням літер друкарської машинки (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 84); * У порівняннях. За огорожею безвільно лежало розімліле, заспокоєне море без жодної хвильки, тільки рябе якесь, ніби подзьобане дощовими краплинами (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 41);
// у знач. прикм. Зирк — перед нею стоїть паламар і держе [держить] в руках олив’яну тарілочку з високою подзьобаною проскурою (Панас Мирний, III, 1954, 321); Жалюгідний вигляд мав подзьобаний, гривастий лев на рештках кам’яного гачку (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 33).
ПОДЗЬОБАНИЙ
Тлумачення слова