ПО́ДРІБ, діал.
1. род. подробу, чол. Потрухи, тельбухи. Вона свинний [свинячий] подріб продає, а сало з цілого кабана держить (Словник Грінченка).
2. род. подробі, жін. Дріб’язок. Він був міняйло і їздив однокінкою по селах, промінюючи голки, дзеркальця, шила та всяку господарську подріб за платянки (Іван Франко, VIII, 1952, 331).