ПОДО́ВБАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до подовбати 1. Леус з Чумаком крутою вулицею швидко зійшли до річки і ступили на подовбаний ковзанами лід (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 198); Мокрий, де-не-де подовбаний снарядами, асфальт тьмяно вилискує крізь туманний степ (Олесь Гончар, III, 1959, 207); Догнивали подовбані птицею, поливані дощами соковиті кавуни і дині (Яків Качура, Вибр., 1947, 230); Це був велетень на товстих і пружних ногах, з плечима атланта, з широким, подовбаним віспою обличчям (Михайло Чабанівський, За півгодини.., 1963, 27).
2. у знач. прикм. Який має на своїй поверхні заглибини, вм’ятини, дірки; нерівний. На порізаному і подовбаному столярському столі стоїть страва (Михайло Стельмах, II, 1962, 60).