ПО́ДМУХ, у, чол., рідко. Те саме, що подих 3. Єдиний відгук в темряві нічній — То подмух вітру та виття скажене… (Микола Вороний, Вибр., 1959, 95); Чітко відбиваючи крок, Шепіт підійшов до газика, взявся за ручку, смикнув до себе легкі дверцята. І враз зломився, наче крихка осичина від різкого вітряного подмуху (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 268); * У порівняннях. Легесеньке, легесеньке зітхання, невиразне й тихе, як подмух вечірнього вітерця по вербах та лозах, вирвалося з грудей Ваті (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 80).
ПОДМУХ
Тлумачення слова