ПО́ДЕ́ННЯ, я, сер., діал.
1. Дно. — Ніхто мене не посилав [на похорон], — відповіла [Пазя] соромливо. Достоту, як та миша під снопами, що як снопи розберуть аж до подення, то вона ховається в нору (Лесь Мартович, Тв., 1954, 381).
2. перен., зневажл. Декласовані елементи суспільства. — Так, я справді на дні, — думалось йому, — на дні суспільності, а отеє довкола мене що ж, як не подення суспільності (Іван Франко, I, 1955, 275).