ПОЦЮКАТИ, аю, аслп, док., перех.
1. розм. Цюкаючи, стукаючи, рубаючи, залишити сліди або рани на кому-, чому-небудь, у багатьох місцях. — До пояса обгорів [старшина], одна стріла йому в шию влучила, друга в руку, поцюкали йому голову шаблями, а він руба й руба (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 312).
2. також без додатка. Цюкати якийсь час. Він ще трохи поцюкав, поки Сашко відібрав з рук сокиру (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 386).