ПОЧВА́РА, и, жін.
1. Потвора, чудовисько. Очей почвари не міг Іван добачити, бо вони були заховані під довжелезними, навислими віями з товстої кори (Іван Франко, III, 1950, 138); Ведмідь був такий страшний і волохатий, що навіть Сивоок, хоч був далеко і прикривався від звіра запрягом, мимохіть позадкував од почвари (Павло Загребельний, Диво, 1968, 160);
// Привиддя, примара. Ночі темної дивні почвари Заглядали в безсоннії очі, І страшніші, ніж сонні кошмари, Ті привиддя безсонної ночі (Леся Українка, I, 1951, 65);
// перен. Про людину з потворною зовнішністю або поведінкою. Адже настануть часи, коли й сектантів не буде. І інших темних та злих почвар (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 200).
2. Уживаються як лайка. [Темничий вартовий:] Що тут у вас? (До Нартала) Се знов оцей скажений? Ти будеш тихо? Проклята почваро! (Леся Українка, II, 1951, 429).