ПОЧУВА́ННЯ, я, сер.
1. Психічний стан людини, зумовлений певними зовнішніми явищами і подіями. Естетика є властиво наука про почування, спеціально про відчування артистичної краси, — значить, є частиною психології (Іван Франко, XVI, 1955, 259); На кожний лист вона уперто допоминалась одповіді, довгої, палкої, повної неземних почувань і лицарського духу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 406); Безмежний світ — і скільки голосів, Думок, дерзань і почувань гарячих! (Максим Рильський, I, 1956, 402); Народ нарік Шевченка своїм співцем тому, що він весь належав трудящим, тому, що всі почування і прагнення народу він перелив у вогненні рядки своїх творів (Історія української літератури, II, 1956, 619); Вирушають вони в дозор.., і домінантою їхніх почувань є не страх, а пильність (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 105);
// Сукупність певних почуттів, що зумовлюють поведінку людини. Батьківські почування;
// Зовнішній вияв почуття, що супроводжує якусь дію. Радюк читав дуже добре, з великим почуванням (Нечуй-Левицький, I, 1956, 558);
// Почуття любові, кохання. Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів [Начко] промовити до неї, відкрити їй своє серце, висловити свої почування (Іван Франко, VI, 1951, 249); В серці любе почування Пишним цвітом розцвітає, І душа моя співає Гімн щасливого кохання (Микола Вороний, Вибр., 1959, 122).
2. чого. Відчуття, передчуття, завбачення. В почуванню тої блискучої будущини пан Густав і дома виступив зовсім не так, як виступав досі (Іван Франко, III, 1950, 73); Якісь невідомі почування невідомого лиха обіймали її душу (Панас Мирний, III, 1954, 114); Туди їх тягло почування волі на степах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 204).