ПОЧУБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. почубляться; док., розм.
1. Док. до чубитися. [Конон:] А бува, що і вкрадуть [на ярмарку] гроші; бува, що сп’яну почубляться і бебехи один другому надсадять (Марко Кропивницький, III, 1959, 210).
2. Чубитися якийсь час. — Я думала, почубляться [півні] — та й перестануть (Панас Мирний, I, 1954, 237); — І я тої думки, товариші, — нехай почубляться [німці й мадяри] (Олександр Довженко, I, 1958, 367).