ПОЧЕПИТИ, чеплю, чепиш; мн. почеплять; док., перех.
1. Док. до чіпляти. Даремне хотіла я арфу свою почепити На віттях плакучих смутної верби (Леся Українка, I, 1951, 131); Поет-капітан узяв прутика, почепив на нього свою пілотку і помалу підніс угору (Юрій Яновський, I, 1958, 334).
2. розм., ірон. Одягти що-небудь (з несхвальним ставленням). — Живе тут пані з Португалії.. — вбирається гарно, хоч не до лиця собі — от почепить що, наче й не зирнула у дзеркальце (Марко Вовчок, I, 1955, 376).
♦ Торби почепити див. торба.