ПОЧА́ХНУТИ, не, нуть; мин. ч. почах, ла, ло; док.
1. Захиріти, зів’янути (про багатьох або багато чого-небудь). Поки рожі-мрії пахнуть, ти кохай, бо як від жури почахнуть, всьому край (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 173).
2. Чахнути якийсь час. Він збув корову, платив лікареві, викупляв ліки, ходила вона і по знахарях, та почахла з півроку і померла (Степан Чорнобривець, Визволення, 1949, 56).