ПОБУТИ, уду, удеш, док.
1. Заїхати, зайти кудись відвідати кого-, що-небудь на якийсь час. Хочеться мені хоч одним оком поглянути ще на Італію, а також побути на селі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 361); Василь Гаврилович вже одягався, коли раптом приїхала Тася з сином, щоб побути в батьків (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 111).
2. Перебувати, бути де-небудь якийсь час. — Моя голубко, я при тобі побуду. При такій недузі самій не можна (Марко Вовчок, I, 1955, 155); Нехай, серце, побуде на мені твоя хустка, бо вже не встигну другою зав’язатись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 111); Глянув [Ясен] на наручний годинник й обернувся до худорлявого, значно нижчого за себе зростом військового, що стояв у дверях: — Є ще час, Романе, побудемо в коридорі (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 10).
3. Бути якийсь час у якому-небудь стані, становищі і т. ін. Чи то треба [приїхати] для чого виразного, чи так, щоб побачитись і побути вкупі? (Леся Українка, V, 1956, 334); — А де ж [Петро]? — не втерпіла Тамара. Людмила відповіла: — Нехай. Зараз йому краще побути на самоті (Андрій Головко, I, 1957, 485).
4. Існувати якийсь час. Народилися недільні школи.. Недовго ті школи побули, не знать було, чи й діло яке зробили (Панас Мирний, III, 1954, 187).