ПОБУРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до побуріти. Він має довгі, побурілі від тютюну вуса.
2. у знач. прикм. Який став, зробився бурим. Рвучкий осінній вітер зривав з дерев побуріле листя (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 131); Вже серпень докошує в полі побурілу гречку і золотисті проса (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 96).