ПОБРОДИТИ 1, броджу, бродиш, док.
1. неперех. Ходити, гуляти якийсь час без певної мети і напрямку; поблукати. [Хлопець:] Діду! піду я по лісу поброжу [поброджу] (Панас Мирний, V, 1955, 87); Роман.. коло самої греблі бере ліворуч, на леваду: хочеться на самоті побродити полями (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 132);
// Повільно ходити якийсь час по калюжах, болоту. Хоч і побродила [Маруся] по воді, та назбирала їх [рижиків] повнісіньке відро, іще й кошик (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 80); Не можна пропустити нагоди побродити в теплій ставковій воді (Олесь Донченко, I, 1956, 51).
2. перех., діал. Потоптати, бродячи. Не жаль мені тої травиці, що її побродила, тільки жаль свого пір’ячка, що його поронила (Словник Грінченка).
ПОБРОДИТИ 2, бродить, док. Бути якийсь час у стані бродіння.