ПОБРІХУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. Брехати трохи або час від часу. Якби її вчили брехать, то вона б і побріхувала (Номис, 1864, № 13060); З людьми й словечка не промовить [доня], а перед батьком розпускає язика, побріхує… Мачуха така й сяка, вино п’є, в корчмі гуляє (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 264).
2. Гавкати не дуже голосно або час від часу. Тут і там сонно собаки побріхували (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 67).