ПОБРЕСТИ, еду, едеш; мин. ч. побрів, брела, ло; наказ. сп. побреди; док.
1. Повільно піти. Молодиця устала, побрела шляхом за ліс і вернулася з невеличким клунком за плечима (Панас Мирний, I, 1954, 167); Антів кінь постояв якусь хвилину біля натовпу, понюхав землю і побрів, кіщавий, немічний, серед в’ялих трав (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 22); Денис закинув рушницю на плече і.. побрів до підвід (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 139); Він вийшов на тиху надвечірню вулицю й побрів по ній навмання (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 262).
2. через що, чим. Піти вбрід, почати перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.). Скинула [Гаїнка] черевики й побрела через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку (Борис Грінченко, II, 1963, 376); Марія побрела струмочком, хлюпаючи чобітьми по воді (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 67); * Образно. Побрів [я] один через минуле, Через сімсот далеких літ (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 158).