ПОБЛЯКЛИЙ

ПОБЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поблякнути. Нерівний брук заріс кущиками трави, побляклої вже, виснаженої вкрай (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 126); В музеї історії Ленінграда зібрано немало матеріалів, зв’язаних з Великою Вітчизняною війною.. Ось побляклий від часу прапор першого полку Кіровської дивізії народного ополчення (Радянська Україна, 24.I 1964, 4);
//  у знач. прикм. Побляклими сумними полями нісся поїзд (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 347); На стіні висіло два старих, побляклих натюрморти (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 21); Хоч зорі вже погасли, та маячить і досі побляклий, ущерблений місяць (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 211).