ПОБЛАЖКА

ПОБЛА́ЖКА, и, жін., розм. Занадто невимогливе, м’яке ставлення до кого-, чого-небудь; потурання, попуск. — Вітю, повернути йому хід назад чи ні? — Не повертай! Нехай не звикає і не надіється на поблажки. Шахи — це боротьба (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 151).
♦ Давати (дати) поблажку — потурати кому-небудь. Він поставить перед ними питання руба, по-робітничому, і поблажки ледарям не дасть (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 315); Піти на поблажку — поступитися. Таке самовідчуття їм дуже до вподоби, і під його впливом вони поступово розчулюються і готові піти навіть на поблажку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 148).