ПОБІЖДАТИ, аю, аєш, недок., ПОБІДИТИ, джу, диш, док., перех., рідко.
1. Те саме, що перемагати 1. Отаман Матяш старенький на доброго коня сідає, Шість тисяч турок-яничар побіждає (Українські народні думи.., 1955, 15); Ідуть [троянці], зімкнувшись міцно, тісно, Ідуть, щоб повідить поспішно Або щоб трупом полягти (Іван Котляревський, I, 1952, 279); — Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю. Множество [безліч] ляхів побідив. Хай же квітне вічно руська земля! (Олександр Довженко, I, 1958, 261).
2. перен. Здобувати перемогу над ким-, чим-небудь; переборювати когось, щось. Він повідить, порве шкарлющі [шкаралющі] пересуду (Іван Франко, X, 1954, 44);
// Добиватися успіху в кого-небудь, завойовувати чиюсь любов, прихильність і т. ін. Їй здалося,.. що вона побідила й серце молодого панича (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 89).